Масиви Шепітського лісництва ДП «Путильський лісгосп» - найвіддаленіші, розташовані у високогір’ї Буковинських Карпат і межують з румунським кордоном. Тут надважливою є тісна співпраця з прикордонниками, постійний контроль лісомисливських угідь, утримання і розвиток рекреації та багато іншого. Як працювати далі, коли потужне лісогосподарське підприємство переживає фінансові труднощі, а держава не поспішає допомагати тим, хто завжди був донором фактично для кожної галузі Путильщини?

 

   Лісівник з 22-річним досвідом керівної роботи в рідному селі, лісничий Шепітського лісництва Олександр Михайлович ЦЕГА відверто розповідає про головне.

   - Охорона і захист лісів – незмінне завдання для працівників галузі. Чи змінюється специфіка його виконання?

   - Ветерани нашої галузі ще за радянських часів мали чітко сформовану позицію: виконати поставлені завдання. А сучасний працівник порівнює обов’язки та рівень відповідальності з сумою зарплати і часто не хоче витрачати свій трудовий потенціал на мізерний заробіток. Це можна зрозуміти, адже за плечима чоловіків – утримання сімей. Тому останнім часом спостерігається висока плинність кадрів. Складно утримати молодих спеціалістів. Найбільша потреба у працівниках робітничих професій.

   - Лісництво розташоване на межі двох країн. Тож із прикордонниками спільною є не лише підпорядкована територія, а й завдання її охорони. Чи дієва співпраця з працівниками цієї служби?

   - У них часто відбуваються кадрові зміни керівного складу. Раніше представлення керівника було обов’язком, а зараз про це ніхто не інформує. Наші масиви знаходяться  поза межами прикордонних інженерно-технічних споруд. За колючим дротом є ще біля 600 гектарів угідь Шепітського лісництва. Якщо чесно, то нема розуміння того, що ми виконуємо суміжні функції в одній державі. Силовики, підкреслюючи свою незалежність, не повідомляють нас про заходи, що проводять на території лісництва. А працівники лісової охорони часто знають більше, ніж прикордонники. Але чи потрібна комусь така допомога?

   - Гаряча пора відпочинку манить туристів у гори. Що цікавого можете їм запропонувати?

   - У Шепоті є привабливі пам’ятки природи. Це водоспад Гук, урочище Буковинка, гори Яровиця, Томнатик. Маршрути до них пролягають через наші угіддя. У кожному урочищі лісництва є місця відпочинку. Щороку з’являються й нові. Зараз налічується біля 20-ти огороджених рекреаційних зон, де збудовані альтанка, вбиральня, є місця для розведення вогню, стіл і лавочки.

   Прикро, що місцеві жителі зводять нанівець працю лісівників. У Селятині закрили переповнене сміттєзвалище. З тих пір нерадиві господарі умудряються викидати побутове сміття у ями, які лісова охорона викопує біля місць відпочинку для потреб подорожуючих. Закликаю кожного проявляти повагу до себе і оточуючих, не створювати стихійні сміттєзвалища. Думаю, жоден ґазда не допустив би, щоб його обійстя хтось захаращував. То чому дозволяє свавілля на території сусіда? Це болюче питання для громади. Жителі мають усвідомити, що лісівники – не прибиральники, а підприємство витрачає власні кошти на господарювання.

   - Обгрунтуйте, будь ласка, цифри діяльності лісництва у структурі  підприємства?

   - Наше лісництво є малоресурсним. Були часи, коли до його складу входили масиви Черемоського і Перкалабського лісництв, підпорядкована площа становила біля десяти гектарів. Тож більшість запасу деревини була саме на території Шепітського лісництва. У 50-60-ті роки тут вирубали дуже багато лісу. В результаті чого запас стиглого насадження на даний час невеликий. Адже вік стиглого дерева має становити не менше 80-ти років. Тому річний ліміт розрахункової лісосіки лісництва складає 3000 кубометрів лісу головного користування.

 

 

 За рік приріст деревини з гектара складає 5 кубометрів, а з трьохтисячної ділянки головного користування – 1500 кубометрів. Ця цифра коливається і залежить від запасу стиглих насаджень.       

   Більшість заготовленої деревини спрямовуємо на виробничі цехи підприємства, частину – реалізовуємо на торгах.

   Щоб утриматися на плаву, потрібен сталий ринок збуту. Якщо крупномірну деревину скуповують, то на тонкомір попиту немає. А це третя частина від загальної кількості заготовленого лісу.  Причина очевидна: затрати на його переробку перевищують кінцеву ринкову вартість продукції лісопиляння.   Якщо ціна кубометра готової лісопродукції коливається в межах 2500-2800 гривень, то вартість кубометра придбаної на аукціоні тонкомірної сировини становитиме 1500 гривень. Підприємцю треба переробити два кубометри такої деревини, щоб отримати один кубометр готової обрізної продукції. Тобто лише затрати на сировину становлять 3000 гривень, ще додадуться податки,  організація виробничого процесу, зарплата. Несправедливе співвідношення витрат і доходів спонукає деревообробників згортати діяльність, налагоджену роками. У Шепоті з 20-ти існуючих залишилося одне реально працююче приватне деревообробне підприємство.

   - Але ж скрутна фінансова ситуація лісогосподарських підприємств утворилася не через внутрішній ринок збуту, який і до цього часу був мінімальним. У чому проблема? 

   - На ринку Європи суттєво знизилася ціна на лісопродукцію. Це загальносвітова економічна тенденція, що почала прогресувати ще з минулого року. А ще за кордоном зменшився попит на нашу деревину. Ринок Європи поповнився власним ресурсом, адже у багатьох країнах пройшли стихії та паводки. Але там лісівники не залишаються наодинці з бідою. Приміром, у Німеччині через кліматичні зміни відбулися масові всихання дерев. І держава сплачує підприємствам до 60 євро дотації за кожен кубометр заготовленої ліквідної деревини.

   Тепер ми змушені застосовувати жорсткі заходи економії. Зароблені кошти спрямовуємо тільки на основні статті видатків – податок, зарплату, охорону праці, енергоносії і жодних стимулюючих виплат працівникам. 

    - Як, на Ваш погляд, можна врятувати галузь від непоправних наслідків?

    - На державному рівні має змінитися ставлення до праці лісівників. За останні роки галузь не зазнала ніякої підтримки, крім залякувань з боку чиновників і необґрунтованої дезінформації про діяльність лісівників з Інтернет-ресурсів. Потрібно відновити державну фінансову підтримку галузі, не заставляти лісівників рубати і переробляти ліс, а сприяти виконанню прописаного в законодавстві обов’язку охорони й захисту лісів. Також переглянути рівень зарплат і відповісти на запитання:хіба працівник державної лісової охорони, який дбає про державний ресурс, не заслуговує присвоєння йому статусу службовця, як в органах державної влади чи місцевого самоврядування?

   - Поки влада над цим роздумовує, бажаю розуміння колективу та єдності у подоланні труднощів.