Після снігопадів, які позамітали все навколо, природа заворожує. Той, хто бачить вперше ліс, захоплюється. Той, хто звик до смерек, бо виріс поміж них, сприймає ліс не тільки як домівку для диких звірів, місце відпочинку, частину екосистеми, а й як місце роботи, без якої неможливе існування.

   Разом з представником пресслужби ДП «Путильський лісгосп» Оксаною Одажіу їдемо у бригаду Анатолія Слижука, яка працює на території Плосківського лісництва, щоб почути від них самих, що ж таке ліс?

   Лісничий Іван Паучек вміло кермує автомобіль вузькою засніженою дорогою. Зупиняємося, бо попереду на шляху – пара коней. Іван Миколайович пояснює: «Підтримуємо в належному стані лісову дорогу. Сніг випав на незамерзлу землю. Болотиста місцевість, якою пролягає дорога під вагою навантажених лісовозів, провалюються, утворюючи ями. А вони наповнюються водою і шлях стає непроїзним. Щоб не допускати такої ситуації, дорожник Микола Путря з гужовим транспортом вчасно ремонтує проблемні ділянки». Роз’їхавшись з кіньми, їдемо далі.

   Автомобіль долає круті спуски та підйоми до урочища Боргиня. Здолавши чималу відстань, під’їжджаємо до місця, де складена лісодеревина. Звідси її централізовано вивозять лісовозами. Якраз розпочалося завантаження. Ще десяток років тому в таких місцях будували дерев’яну естакаду, з якої лісоруби вручну завантажували лісовози.

   - То все в минулому, - каже лісничий Іван Миколайович.- Тепер лісовози обладнані навантажувачами-гідроманіпуляторами, а це значно пришвидшує процес відправки деревини.

   Піднімаємося вгору. Йдемо в квартал 5 виділ 1, де ведеться рубка головного користування на площі 3 гектарі. Там працює бригада Анатолія Слижука, яка за минулий рік серед заготівельних бригад Путильського лісгоспу посіла ІІ місце, виконавши норми на 116,2 %. Попри те, що вже проїхав трактор, ми провалюємося місцями в сніг вище колін. Але впевнено піднімаємося. Іван Миколайович каже, що дуже зраділи снігу та мінусовим температурам.

   - Лісова ділянка знаходиться на болотянистій місцевості, тож при плюсових температурах вивезти ліс немає змоги, - зазначає він.

   Чуємо роботу бензопили. Ще декілька кроків і бачимо, як працюють чоловіки. Усі в спецодязі та захисних касках. На землі поважно лежать декілька спиляних смерек. Підходимо ближче, вітаємося і зав’язується розмова.

   Анатолій Васильович розповідає, що цим деревам 90-100 років.

   - Ліс – як людина, - каже він. - Відживає свій вік. Дерева спилюємо, а на їхньому місці висадять саджанці і виросте новий ліс. Він потрібний нашим нащадкам. Бо для гуцула ліс завжди був головним засобом існування.

   У бригаді працює ще четверо чоловіків. Тракторист Руслан Савчук, а ще три брати – Іван, Ілля та Андрій Косовани.

   - Робота в лісі вимагає неабиякої уваги, зосередженості та обережності, - зауважує бригадир. - У середньому рубаємо щомісяця 500 кубометрів деревини. Могли б і більше, але підводить застаріла техніка, часто ламається трактор. Ми не скаржимося, така ситуація в усіх бригадах, тож просто виконуємо роботу. Працюємо злагоджено, бо кінцевий результат залежить від усієї бригади і від кожного зокрема. За увесь час не було жодних непорозумінь чи зривів у виконанні поставлених завдань (працює Анатолій Слижук у Плосківському лісництві з 2000 року, а в лісі загалом з 1994 – прим. авт.).

   Чоловіки кажуть, що бригадир у них вимогливий, але справедливий. На високому рівні налагоджена дисципліна, бо без цього у лісі ніяк. Відчувають і підтримку лісничого. Він прислухається до порад працівників, а вони – до його. Буває, що при потребі тричі на день приїжджає в ділянку. А недавно видали теплий спецодяг – незамінний при роботі у лісі.

   Спілкування з нами стало для чоловіків своєрідною перервою, після якої вони знову повернулися до роботи. Бо чоловікам небайдуже, як розвиватиметься лісова галузь. Хвилюються, щоб ліси не відійшли у приватну власність. Бо ліс повинен служити людям та державі. У кожного за плечима – родина, яку потрібно утримувати. За кордоном, куди багато людей виїжджає на заробітки, не так уже і добре. Тому цінують роботу на рідній землі.